Фото з відкритих джерел

 

Ерік-Емманюель Шмітт. Концерт пам’яті янгола. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

 

112.ua
У цій збірці оповідань всесвітньо відомого бельгійського автора французького походження забагато про "сіру зону", в яку можуть потрапити будь-хто – від політика і священика до музиканта і спортсмена. Влада розбещує героїв, але шанс змінитися має кожен. Загалом у цих психологічних новелах, які межують із детективом і навіть трилером, нам запропоновано добро "навиворіт", і навіть діти тут або "проблемні", або жорстокі, або байдужі. Утім, це так само стосується дорослих – чи то жінок, які, скоївши злочин, дурять суспільство, чи то чоловіків, які, навіть маючи духовний сан, дбають не про чесноти, а про гріховне. Саме в цьому виявляється задум цієї короткої прози, наскрізним образом якої є Свята Рита - покровителька тих, кому здається, ніби виходу вже немає. Тож кожна новела - це життєвий парадокс і пошук відповіді на непросте запитання: чи може людина змінитися? Чи існує "сіра зона" між добром і злом? Як бути, коли виходу немає? При цьому важить початок, старт, на якому закладається мораль, а вже продовжують гонитву життям і сюжетом ті самі "вирослі" діти. Іноді метаморфоза буває жахливою. Так, під музику того самого "Концерту для янгола", що дав назву збірці, один з її героїв "ніби чув альтернативну історію: померли не тільки дитина, а і янгол". І тоді вже сюжет набуває моторошного відтінку, а сучасна історія Каїна та Авеля стає схожою на класичну помсту людству. "Випадково прочитавши про те, що в світі продаються мільйони різноманітних антидепресантів, він одразу вигадав хитрість: створити еліксир святої Рити, нібито здатний побороти депресію. - Дізнаємося ми про одного з героїв збірки. - Називатиметься він "чудотворною водою Рити". Предмети культу були лише одним із різноманітних товарів, якими крамував Аксель, - іграшки, одяг, ґаджети і порнографія, - та саме ця галузь тішила його найбільше".

 

 

Маргарет Етвуд. Оповідь служниці. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

 

112.ua
Цей роман, написаний канадською письменницею, поетесою і феміністкою, був удостоєний премії Артура Кларка, і люди майбутнього у ньому живуть, наче в минулому. Точніше, майбуття, змальоване в цій антиутопії, існує нібито за Біблією, але щастя у тоталітарному пеклі, ясна річ, немає. Насправді у цій сучасній класиці, яку можна порівняти з "Прекрасним новим світом" Олдоса Гакслі та "1984" Джорджа Орвелла, прийдешні покоління хіба що застерігають від такого "раю" на землі. Дія роману розгортається в 80-х роках ХХ століття, в світі, де США знищено, більшість міст зруйновано, природа отруєна токсичними відходами, а багато людей хворі й немічні. У Республіці Гілеад, що утворилася із вцілілих міст, права мають лише Командори та їхні Дружини, у яких є право вибирати коханок для своїх чоловіків з метою народження дітей. Як у згаданій Книзі Буття: "І сказала вона: Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей". Тож Служниця, героїня роману, – це живий інкубатор для вирощування нащадків Командора, якій дозволено раз на день виходити на вулицю, за покупками, і ще вона повинна раз на місяць зустрічатися з господарем з метою зачаття дитини. Раніше вона мала чоловіка й доньку, тепер має коритися разом з іншими сурогатними матерями. Але чи кориться? Насправді вона єдина, хто бодай подумки критикує нову владу і мріє вирватися на волю.

 

 

Остап Українець. Малхут. – Х.: Фабула, 2017

 

112.ua
У цьому розкішному романі про стародавній Станіславів чимало "владної" історії, сформованої указами, законами і формулярами. Зокрема зі старих листів, які потрапляють до головного героя, молодого адвоката і контрабандиста, ми дізнаємося про таємницю, яка може змінити не лише владу, але навіть долю. Так, рідне місто героя описано в тому листуванні, як осердя лицарського ордену, що ставив собі за мету створення політичного союзу вільних країн - відновленої Речі Посполитої. Розповідаючи про долю тамтешнього бургомістра, автор-дебютант, застерігає, що це не історичний роман, а історична спекуляція – спроба уявити, як воно було за "за відреставрованими новим бургомістром фасадами". Хай там як, але чергова урбаністична фантасмагорія вдалася на славу, і в період від загибелі Потоцького до появи Івана Франка, карпатська столиця живе бурхливим, маловідомим, альтернативним життям своїм екзотичних героїв. Звісно, цікаво, як вони господарювали, саджали на палю чи ховалися від влади. Утім, чии були вони такими насправді, чи ні – це вже друге питання, головне пр. цьому - запропонувати свою власну модель історії, а вже її наповнення залежатиме від хисту, вдачі та мети автора. "Пам’ятаймо, що дії кожної людини приносять свої плоди — добрі чи погані, зауважує він у післяслові. - Ми, споглядаючи щось зі сторони, рідко можемо притомно бодай оцінити їхню роботу, не знаючи всього. Я не знаю всього. І тому не беруся оцінювати. Хоча дещо ми бачимо вже сьогодні".

 

 

Макс Гендрікс. Тибет. – Л.: Кальварія, 2017

 

112.ua
Історії, про яку розповідається у цьому захопливому графічному романі, передували не менш карколомні події. Влада за тих часів ставала менш "екзотичною" і більш прагматичною. Після проголошення незалежності у Тибеті почалася громадянська війна, в результаті якої утворилося близько п’ятдесяти автономних королівств, державних утворень та релігійних комун. За сюжетом цього твору, який вже перекладено багатьма європейськими мовами, між буддистськими сектами панує ворожнеча, в країні розбрат і екстремізм, Далай-Лама не в змозі об’єднати суспільство. На цьому тлі західна зацікавленість екзотичним краєм лише на рівні езотеричних доктрин виглядає відвертим снобізмом, а жадоба до влади серед буддистської еліти розкриває справжню суть "чернечих" медитацій. У романі – це нездатність діяти, заздрість і чвари, що на тлі вічно усміхненого Далай-Лами і величних гірських ландшафтів має вигляд жалюгідної залаштункової метушні. Тим часом головний герой роману – цілком в стилі Енея з безсмертного твору Котляревського – пізнає всі грані "любові до життя" - від духовного просвітлення до відверто "тілесного", у товаристві досвідчених жриць кохання.

 

 

Валентин Бадрак. Лица цивилизации. – Х.: Фолио, 2017

 

112.ua
Нова праця автора "геній-терапії" - про людей, які вдосконалюють суспільство власним прикладом – насправді дуже корисна книжка, яка на знакових прикладах показує зокрема як корисно читати. "Внаслідок того, що люди стали менше читати, ми спостерігаємо певну деградацію суспільства, - свідчить автор. - Тому такі книги як "Обличчя цивілізації" і знайомство з образами, стратегіями видатних людей я розглядаю як серйозну складову саморозвитку". Загалом у книжці подано близько 400 портретів видатних особистостей, а також розказано про особливості розвитку їх творчого генія. Причому різниця з іншими дослідниками кардинальна – решта авторів беруть до уваги їх формальні досягнення, які насправді переважно аж ніяк не пов’язані із розвитком особистості. Натомість – і це має імпонувати читачам-книголюбам! – автор "Обличчя цивілізації" вважає за головне використання образів, яке зажди існувало в історії. Так, наприклад, Олександр Македонський виріс на "Іліаді" і "Одіссеї" Гомера, Альбрехт Швейцер полюбляв Гете, а першою книгою Еріха Фромма був Талмуд. Тобто дуже важить, коли і як книжки приходять у світ людей, і тим, ким ці люди потім стають. Так само найцікавішим у "геній-терапії" видається те, чим саме її автор у своїй феноменальній праці "заміняє" всім відомі досягнення знакових особистостей. Тобто не перераховує їх, а форматує в більш важливі для розвитку цивілізації чесноти. "Виконувати задуману місію приємніше і корисніше за сумнівні світські обов'язки, особливо, коли вони нав'язані у вигляді стереотипів", - визнає у нього вчений Герберт Спенсер. "Навіть гірку долю можна зробити героїчної епопеєю, наповнивши кожен день думкою про творче самовираження і свободу", - немов у відповідь "підтверджує" Тарас Шевченко.

 

 

Ігор Бондар-Терещенко