У переддень чергової річниці підписання Будапештського меморандуму з’явилися спроби провести законодавчі ініціативи, спрямовані на зміну ядерного статусу України. Зокрема у Раді були зареєстровані проекти двох документів. Проект постанови авторства депутата Сергія Капліна «Про Звернення Верховної Ради України до Урядів держав-підписантів Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештського меморандуму від 5 грудня 1994 року)» щодо неухильного виконання гарантій безпеки. Та проект Закону від Олега Ляшка та Ігоря Мосійчука «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року" та поновлення прав України щодо ядерної зброї». Так само активно питання можливості відновлення ядерного статусу України обговорюється в експертній спільноті і викликає жваву реакцію у соцмережах.

Про те, чи доцільне відновлення ядерного статусу, які позитиви чи негативи для України воно тягне за собою, які реальні альтернативи ядерній зброї Україна може розвивати для підвищення обороноздатності в ексклюзивному інтерв’ю QHA розповів директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

QHA: Пане Валентине, у Раді зареєстровані документи, які так чи інакше піднімають питання можливості відновлення ядерного статусу України. Зокрема один з депутатів пропонує натиснути на країни-підписанти Будапештського меморандуму для відновлення територіальної цілісності України, а у разі якщо вони не активізуються, Україна має розглянути питання відновлення ядерного статусу. Наскільки реалістичні такі ідеї?

Бардак: Ідея відновлення ядерного статусу для України  є авантюрною. Для цього немає ані технологічних, ані економічних передумов. Більше того, Україна зіткнеться з шаленим політичним тиском з боку США і західних країн, і це дасть можливість Кремлю грати на зближення із західними країнами проти України.

Я б узагалі пропонував би людей, які піднімають цю тему, вважати просто авантюристами і запропонувати їм як мінімум провести економічні і технологічні розрахунки. Бо ще на початку 2000-х років це питання ретельно вивчалося, зокрема академіком Володимиром Горбуліним і групою експертів. Свої розрахунки робило ДКБ Південне і було зрозуміло, що абсолютно немає жодних передумов для того, щоб Україна відновила ядерний статус. Зокрема було проведене дослідження — чому Україна відмовилася від стратегічної ядерної зброї. Так от, якщо казати про стратегічну  не було жодних шансів ракети, які залишились на території України, використовувати в інтересах національної безпеки. Щодо тактичної зброї, яку Україна не мала знищувати, то тактичну, на жаль ми втратили через, я б сказав, недолугість тогочасної влади. Там просто, будемо казати так  була спецоперація РФ, і ми втратили тактичну ядерну зброю. Тож я вважаю, що ядерне питання для України закрите, і в сьогоднішніх умовах, зважаючи на сьогоднішню економічну ситуацію, не може бути порушене.

Щодо пропозиції нардепів виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, тут насправді мені досить важко стверджувати, що це може дати у позитивному чи негативному плані Україні. Я просто не бачу мети цього виходу і не можу зрозуміти  навіщо це потрібно, що це може нам надати. Тому я не бачу доцільності виходу з цього Договору. Можливо, люди просто хочуть підняти свій політичний рейтинг, просто звернути на себе увагу.

Підписання Будапештського меморандуму президентами України, США, Росії та Великої Британії про неядерний статус України в обмін на гарантії безпеки. 5 грудня 1994 р.

QHA: А якщо розглядати ці пропозиції  і розмови про відновлення ядерного статусу як засіб якщо не шантажу, то тиску на Захід з метою його активізації, зокрема для виконання зобов’язань щодо безпеки України?

Бадрак: Україна сьогодні не має можливості шантажувати цими питаннями, передусім через те, що вона перебуває у певній залежності (і в безпекових, і в економічних питаннях) від західних партнерів. І навіть не може сьогодні перевести це партнерство в союзництво. Я маю на увазі: щоб ті підбадьорення і політичну підтримку з боку всіх країн НАТО перевести в контекст, коли хоча б декілька країн НАТО розпочали з Україною повномасштабну військово-технічну співпрацю. Зокрема у створенні, наприклад, системи ПРО.

Ось це є сьогодні дуже важливим елементом  розпочати військово-технічне співробітництво із західними країнами. Але для цього треба не шантажувати, а треба створювати умови, і зокрема нормативні і законодавчі. Однак, на жаль, сьогодні українська влада продовжує керувати сектором безпеки в ручному режимі і не бажає просувати певні ідеї, зокрема законодавчі, які могли б створити такі умови. Тому тут всередині України проблема більша, ніж ззовні.

Хоча є й питання зовнішнього блокування нашої співпраці, про яке напередодні ракетних стрільб 30 листопада у інтерв’ю згадував секретар РНБО Олександр Турчинов. Нагадаю  він сказав, що західні країни блокують військово-технічну співпрацю з Україною. Хоча, на мій погляд, це напівправда, оскільки західні країни просто досить обережно поводяться, але головні проблеми знаходяться всередині України, в неприйнятих рішеннях назустріч Заходу.

Тому на тлі цих питань казати, що порушення питання про вихід з договору про нерозповсюдження ядерної зброї чи про відновлення ядерного статусу допоможе Києву в якомусь переговорному процесі  у мене немає такого переконання, я не бачу тут логіки.

QHA: Ви сказали, що спроба офіційно заявити про намір відновити ядерний потенціал об’єднає Захід і Росію проти України. Це насправді можливо?

Бадрак: Сама ідея відновлення ядерного статусу, вона, звісно, буде сприйнята як абсолютно незрозумілі амбіції і як загроза тому ядерному балансу, який на сьогодні створений. Сьогодні є дві країни, які тримають ядерний паритет — США і РФ, і на цьому паритеті тримається міжнародна безпека у глобальному сенсі. Тому навіть створення якихось декількох боєголовок  це абсолютно у буквальному сенсі не надало б Україні якоїсь користі, але викликало б величезний тиск і з боку Заходу, і з боку Росії.

Я ще раз хочу наголосити, що це надало б можливість об’єднати Росію і Захід у спільному тиску на Україну. Щойно Україна на міжнародному рівні заявить про бажання створювати або відновлювати ядерний статус, вона одразу зіткнеться з опором, а може ще й з економічними санкціями.

Тому, повертаючись до питань відновлення ядерного статусу і виходу з договору  це кроки політичні, популістські і насправді ні до чого, крім шкоди, не призведуть.

Ракета "Сатана" (спроектована КБ "Південне")

QHA: Однак країна має захищатися. Ситуація з Будапештським меморандумом і деякими іншими міжнародними договорами засвідчила, що «паперовий захист», навіть із підписами глав держав під зобов’язаннями, не захищає від збройної агресії тієї ж Росії. Якщо відкинути ідею з ядерним статусом, яку ефективну альтернативу можна запропонувати?

Бадрак: Тим, хто хоче відновити ядерний статус, я б запропонував спочатку створити сучасні носії, тобто ракети, а потім уже щось думати надалі.

Для України сьогодні доцільно здійснювати кроки на те, щоб розбудувати неядерну зброю стримування. Україна є державою, на території якої свого часу, а саме у Дніпрі, було розроблено 12 з 20 найкращих балістичних ракет світу. І ракетна школа, ракетні технології в Україні збереглися. Тому для України є можливим і доцільним створювати ракетну зброю, і зокрема організувати переговорний процес в межах режиму контролю за ракетними технологіями для того, щоб збільшити можливості дозволу для України ракет по дальності. На сьогодні це можливість виробляти ракети дальністю до 500 км, а Україна вже сьогодні практично готова виробляти крилаті ракети дальністю до 1500 км.

Саме ракетна зброя була б досить потужною зброєю стримування і жодним чином не стимулювала б західних партнерів (від яких ми сьогодні значною мірою залежимо економічно) до негативних дебатів щодо України.

Я можу нагадати, що 2012 року у нас розпочалася серйозна ракетна програма. Потім вона була заморожена, але вже після початку війни знову була відновлена і зараз дуже активно просувається. Ось це і є реальна зброя стримування.

QHA: Тобто шлях на військово-технічне партнерство, а не на спробу здійснити збройний тиск на Захід чи Росію в підсумку будуть для нас ефективнішими?

Бедрак: Нам треба розвивати ідеї, які йдуть на конструктив, на співпрацю із західними країнами, на те, щоб Україна була прийнята в міжнародний клуб створення зброї. Я наведу показовий приклад Південно-Африканську Республіку. Вона майже одночасно з Україною відмовилас від ядерного статусу, але ПАР взяла курс на високі технології, на співпрацю із Заходом, і, незважаючи на величезну відстань від Європи, сьогодні ПАР спільно із західними країнами створює зокрема потужну і високоточну ракетну зброю, створює різноманітні системи озброєння. І ПАР пропонувала Україні у другій половині 90-х років величезні проекти співпраці, але українська тодішня влада, на жаль, не відреагувала на це і втратила і потенціал і перспективи для того, щоб мати неядерну зброю стримування. Тому сьогодні це треба відновлювати. На щастя, це питання в українській владі порушене і прийняті відповідні рішення, ракетні програми у нас запущені, але дійсно багато чого залежить від політичної волі.

Спілкувалася Тетяна Іваневич