« Вернутся в раздел

Интервью и комментарии

05.08.15

Створення професійної армії в Україні - коментар газеті "День"

Автор: Дмитро Кривцун

Источник: газета "День"

http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobyci/kontrakt-na-marshi

Про те, в якому напрямку мають розвиватися Збройні сили України, наскільки здійсненною є давня ідея, порушена Арсеном Аваковим «День» поспілкувався із директором Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентином БАДРАКОМ:

— Якщо уявити, що заява Авакова перетвориться на якісь практичні дії, то це був би дуже позитивний і навіть революційний крок. Але я побоююсь хвалити його, бо ці заяви зроблені напередодні осінніх місцевих виборів. В суспільстві існував вакуум інформації та обіцянок з цього приводу, а влада спокійними темпами відбудовувала армію радянського типу. Окрім цього, наша історія пестрить подібними заявами, найбільша з яких запам’яталася, коли напередодні чергових парламентських виборів Юлія Тимошенко пообіцяла за однин рік створити професійну армію, хоча всі експерти говорили, що це неможливо.

У нас є люди, які розуміють, що без запровадження контрактної армії ми не матимемо можливості жити та розвивати оборонний сектор як такий,  і є люди, які готові це робити. Але було б важливо, якби були оприлюднені якісь плани — скільки років потребує перехід на професійну армію, згідно з ідеями Авакова. Як на мене, враховуючи війну, це потребувало б принаймні 4 роки, хоча завжди армії світу беруть на це 5—6 років. Проте у нас є «обстріляне» ядро збройних сил, і якщо перетворити його на ядро професійної армії, ми зробимо «гіперстрибок» у цьому напрямку. Україна у порівнянні з іншими країнами світу, які переводили свої армії на професійний лад, має переваги та може створити унікальний козир у вигляді професійного війська, який слугуватиме фактором стримування російської агресії.

Силами стримування сьогодні можуть бути спецпідрозділи, тому що, виходячи з аналізу структури державного оборонного замовлення, найближчі 3—5 років ми матимемо вакуум отримання стратегічних озброєнь. Весь цей час ми повинні сподіватися не тільки на патріотизм людей, які боронять державу, та не лише на надання зброї Америкою, а будувати сили стримування самостійно. В їх основі можуть бути різні підрозділи спецпризначення — глибинний спецназ дальністю до 300 км театру воєнних дій. Необхідно розвивати спецпідрозділи й Головного управління розвідки МОУ — саме на такі сили в свій час орієнтувався маршал Жуков і досяг серйозних результатів у їх розвитку. Безумовно, мають бути горнострілецький, підводний, міліцейські підрозділи спецназу.

Україна має дуже серйозні традиції в цій галузі, і якби була відповідна політична воля, на певний час вона б могла стати серйозним козирем.

 Чи є ризики, закладені у питанні переведення на професійну основу армії, яка воює?

— Єдиний шлях покращити ситуацію — провести таку реформу. Але цей процес має бути поступовим, а не різким. Потрібно уникати форсування цієї ідеї, яке може призвести до її спотворення. Має бути розроблена реалістична програма, розрахована на певні етапи, а за їх проходженням має бути відповідний контроль, в тому числі парламентський та цивільний. Бо зараз все реалізується без документальної частини, не встановлені відповідальні за ці процеси та їх зриви. До того ж, наші «менеджери у погонах» звикли доповідати, що в армії все добре, навіть тоді, коли там дуже багато проблем.

Нова армія може створюватися синхронно із переозброєнням війська, адже від професійного солдата буде мало користі, якщо він матиме старе радянське озброєння. Ще один ризик — розраховувати, що навіть професійна та добре озброєна армія, може самотужки довго протистояти довготривалій та масштабній агресії такої країни як Росія. Тому нам в тому числі треба визначити, у який спосіб розгортатимуться війська територіальної оборони.

 В чому принципова різниця між сьогоднішньою українською армією та потенційною професійною?

— Українська армія з моменту Іловайської трагедії почала бурхливий розвиток. Багато людей, які слідкують за ходом бойових дій, кажуть, що на рівні рот та батальйонів відбуваються дуже серйозні позитивні зрушення — налагодження управління, зв’язку і ін. Але ми маємо розуміти, що на сьогодні українська армія мала справу з війною третього покоління — те, що нам нав’язала Росія, приховуючи свої можливості застосування авіації та ракетних сил. Тому це не є справжня сучасна війна. Сьогодні Кремль намагається проводити максимальні ураження особового складу ЗСУ, а ми не можемо відповісти, бо військово-політичне керівництво боїться в результаті отримати війну покоління «4+» із застосуванням сучасних літаків, вертольотів та ракетної техніки, бо до неї українське військо поки що не готове. Але в такому разі чому ми досі не готуємося?

Щоб стратегічно підійти до воєнної реформи, треба змінити підходи і до переозброєння, і до самого комплектування військ. Сьогодні, в ХХІ ст. не можна орієнтуватися на збільшення чисельності армії — це безперечна помилка збільшувати її до 250 тис. За умов, коли Україна має неоднорідне суспільство, частину мілітаризованих і підготовлених людей та навпаки частину людей не готових сприймати війну, орієнтація держави має бути виключно на професійне військо. Окрім патріотизму, воно повинно мати можливість отримувати від суспільства «мотиваційний пакет», яким компенсуватиметься їхня готовність воювати.

Ми зможемо сказати, що в Україні є професійна армія не тоді, коли будуть підписані контракти щодо переходу на професійний спосіб комплектування і не буде жодного призовника. Це станеться лише тоді, коли щонайменше 50% особового складу будуть складати вояки, які відслужили за контрактом понад 3 роки. І якщо це військо отримає стратегічні системи озброєння — ракетну техніку, бойові літаки, нові системи ППО, — тоді ми прийдемо до того, про що мріємо — Україна перетвориться на «європейський Тайвань». Тоді у жодного авантюриста в Кремлі не з’явиться бажання провести диверсію чи напад.

Розвиваючи військові технології, Україна зможе й швидше розбудувати свою економіку — наша держава завжди була гравцем на світовому ринку озброєнь, а продаючи обстріляні у війні зразки озброєння, ми матимемо можливість компенсувати наші витрати на сектор безпеки і оборони. У світі є достатньо подібних прикладів — Польща, Туреччина, ПАР. Для нас це фактично єдиний шлях, бо інакше ми завжди будемо під загрозою з боку Росії, а наше суспільство постійно здригатиметься від втрат.

 Як ви оціните систему мотивації в сьогоднішній українські армії?

— Сьогодні через скрутне економічне становище в державі доводиться застосовувати адміністративний елемент як тимчасовий інструмент підтримки готовності людей до війни. Але якби у нас був курс на професійну армію, у нас би не було проблем із мобілізацією, які є зараз — вся суспільна нерівність була б одразу подолана. Наступним кроком після оголошення про створення професійної армії має бути оголошено про мотиваційний пакет. У нас і раніше була контрактна армія, але відтік кадрів був швидшим, аніж набір, саме через відсутність системи мотивації. Сьогодні, під час війни певні елементи цієї системи створюються, але цей процес є спорадичним. Наприклад, є рішення, що воїни АТО можуть вступати на бюджет у ВНЗ, але це лише один із елементів системи мотивації. Окрім цього, до неї має входити і отримання пільгового житла, і вихід на пенсію після вислуги років, і монетаризована система нагородження. Йти воювати мають передусім ті люди, які відчувають внутрішню, психологічну та професійну готовність до цього і в рамках мобілізації, і в рамках призову. А якщо в країні продовжуватиметься нинішня ситуація, у нас буде багато випадків того, що певна кількість людей (4—5%) чинитимуть опір або уникатимуть військової служби. Це буде постійна болячка, яка породжуватиме занепокоєння в суспільстві та створюватиме приводи для мітингів і опору. І якщо рішення про створення професійної армії не буде, доведеться продовжити шляхом примусу та сили реалізувати мобілізацію, але цей шлях є помилковим. Він виглядає легшим, бо начебто вимагає менше ресурсів, але це лише на перший погляд. Якби була створена система професіоналізації армії, це було б дешевше, ніж сьогоднішня модель збройних сил.

 Нещодавно радник Президента Юрій Бірюков заявив, що «потрібно припиняти використовувати словосполучення «добровольчі батальйони»». На вашу думку, яка роль добровольчих батальйонів у формуванні нової української армії?

— Якщо ми будуватимемо професійну армію у 130—150 тис. особового складу, то в разі загрози повномасштабної війни потрібно буде опиратися саме на певну мобілізаційну систему та добровольчі батальйони. Можливо, саме через загрозу появи добровольчих структур, військово-політичне керівництво не хоче йти шляхом професіоналізації армії.

На мій погляд, добровольчі батальйони мали б бути, але створюватися не хаотично, а шляхом повністю облаштованого, впровадженого механізму на основі відповідного закону про територіальну оборону. На сьогодні ми спостерігаємо таку ситуацію: як тільки в Мукачево відбулись відомі події, то профільний комітет Ради зареєстрував законопроект «Про територіальну оборону» — абсолютно сирий та недопрацьований. На мій погляд, це було зроблено для того, щоб законодавчою ініціативою не скористувався «Правий сектор» і не просунув свій законопроект.

В разі добре пропрацьованої системи територіальної оборони (а вона існувала і за радянських часів), коли місцевим адміністраціям надавалися б певні повноваження та обов’язки щодо підготовки та догляду за цими батальйонами, лякатися якихось антивладних настроїв було б неправильно, бо голів адміністрацій призначає Президент. Україна має спиратися на професійну армію як на воєнне ядро, яке буде фактором стримування. Але в постійному режимі необхідно готувати територіальні підрозділи, які не будуть озброєні так потужно, як армія, але в разі воєнного часу вони зможуть отримати і техніку, і можливості боронити свою землю.

Дмитро КРИВЦУН, «День»

Рубрика: 

Подробиці

Газета: 

№138, (2015)



Комментарии


Каждый человек рожден для потенциальной миссии
Каждому подвласна уникальная форма самовыражения.
Каждый сам делает свой выбор. Сделай свой выбор
и обрети новую, более яркую реальность.