« Вернутся в раздел

Центр исследований армии, конверсии и разоружения

06.08.16

Оцінка результатів саміту НАТО для України

Автор: Валентин Бадрак

Источник: ЦДАКР

Київ отримав від НАТО дзеркальну відповідь

 

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння  

 

Саміт Північноатлантичного альянсу у Варшаві 8 - 9 липня 2016 року не призвів до проривів, які могли б надати Україні переваги над зовнішнім агресором. Однак слід визнати, що в цілому Київ отримав від НАТО дзеркальну відповідь, що певною мірою є логічним продовженням стратегії стримування Росії з боку Заходу.

Така оцінка рішень саміту НАТО стосовно України  затвердження нового Комплексного пакету допомоги для України (Comprehensive Assistance Package), перспектива для України перейти до партнерства з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Programme) та збереження санкцій відносно Росії є лише частиною можливих кроків НАТО.

Водночас й українська влада здійснила лише частину можливих зусиль у галузі оборонного реформування та підготовки до військово-технічного співробітництва з країнами НАТО, тому реального поглиблення практичної співпраці у галузі створення озброєнь поки що чекати не варто, як немає поки що й перспектив переходу до підтримки України летальною зброєю. Для переходу до конкретних проектів військово-технічного співробітництва (ВТС) потрібна суттєва модернізація нормативно-правової бази України та зміна принципів управління оборонною промисловістю, а цього в Україні не відбулося. Українська держава має переглянути власні підходи і створити такі правила гри, щоб інвестору було цікаво працювати в Україні, особливо в оборонному секторі. Також нам слід активніше  працювати на міжнародній арені, створюючи привабливі пропозиції для інвесторів.  Адже це ненормально, що попри усе, країни НАТО користуються в якості авіаперевізника російською компанією «Волга-Днєпр», французи продовжують виробництво тепловізорів для російської бронетехніки, а італійці постачають машино-комплекти до бронемашин «Рись».

Крім того, я впевнений, що європейські країни НАТО діють переважно в межах забезпечення власної безпеки та все більше надають сигнали щодо готовності покращити відносини з Росією, в тому числі за рахунок українських інтересів. Це має практичне відображення у таких речах, як продовження військово-технічної співпраці з Росією деякими країнами НАТО. Наприклад, незважаючи на санкції, Італія та Франція продовжують реалізацію проектів з Росією у галузі ВТС. І з іншого боку, українські розробники і виробники озброєнь нерідко отримують негативні відповіді на запит щодо закупівлі тих чи інших комплектуючих для озброєнь і військової техніки. Що не тільки ускладнює сприйняття практичного співробітництва з компаніями країн НАТО, але робить сумнівним реалізацію завдання імпортозаміщення і повної відмови від ВТС з РФ у майбутньому.   

В умовах, що склалися, найвагомішими досягненнями України могли б стати конкретні проекти військово-технічного співробітництва, що передбачало б розгортання спільних із західними оборонними компаніями виробництв, отримання оборонних технологій тощо. Від НАТО ми поки що можемо очікувати створення додаткових структур у сфері гібридної безпеки, активізацію військових навчань і вишколів українських сил оборони, ймовірно НАТО буде допомагати у розвитку Сил спеціальних операцій, ВМСУ та у створенні кіберпідрозділів. Існує й можливість розвитку співпраці з НАТО і межах низки створених трастових фондів для допомоги Україні.

Однак найважливішим у співробітництві з НАТО для України може стати перехід до практичної площини у сфері створення нових озброєнь, оскільки лише у такий спосіб західні партнери можуть перетворитися на справжніх та реальних союзників. Такий перехід до нового етапу може відбутися лише за умов змін свідомості як лідерів всередині воєнно-політичного блоку, так і української влади, та відповідно забезпечення Україною прозорих, зрозумілих для Заходу правил гри на українському ринку, включаючи прийняття відповідних законів, програм та початку транспарентної приватизації частини підприємств оборонної промисловості, а також забезпечення захисту приватних і іноземних інвестицій. Поки що українська влада до таких кроків не готова, як не готова залишити у минулому «ручне управління» сектором безпеки. При цьому суспільство України набагато більше, ніж влада, готове до інтеграції України в НАТО.  

Слід наголосити, що Україна має раз і назавжди відірватися від Росії у сфері оборонних технологій та виробництв озброєнь та військової техніки – без цього не варто очікувати на реалістичне повномасштабне співробітництво з країнами НАТО у сфері озброєнь. І допомога з боку НАТО тут є фундаментальним елементом української трансформації.

Отже, можливість повномасштабної євроатлантичної інтеграції, запровадження і реалізація практичних проектів у галузі безпеки, створення спільних оборонних спроможностей для України залишаються питаннями без чіткої відповіді. І саме на них чекатиме країна найближчим часом.

Україна має не просити у Заходу про зброю, а виступати як партнер, що має оборонні технології, та поставити питання через співробітництво та інвестиції в оборонний сектор організувати виробництво сучасного озброєння на власних підприємствах. Наприклад, відновлення випуску важких транспортників Ан-124 «Руслан» враз дозволить виключити Росію з міжнародного ринку авіаперевезень та започаткувати низку нових проектів. Більш того, вже зараз агресор шукає можливості модернізувати свій авіапарк важких транспортних літаків, активно залучаючи до себе фахівців в т.ч. з України. З одного боку, це спроба врятувати технологічно виснажений сектор авіапрому РФ, а з іншого-загроза втрати Україною певної чисельності конструкторських кадрів. Цього припустити не можна. До перспективних проектів можуть бути віднесені й проекти з виробництва ракет-мішеней для Національної протиракетної оборони (НПРО) США, а у перспективі – для європейської системи ПРО. Також важливими та прибутковими могли б стати проекти зі створення в Україні виробництв засобів зв’язку та ударних безпілотних комплексів, а також іншого військового обладнання.

Отже Саміт НАТО став ще одним сигналом, що процес співробітництва України з Альянсом є двобічним, вимагає зусиль обох сторін та прийняття рішень, які часто не є простими. Але саме такий підхід спроможний забезпечити практичні трансформації в Україні, а Альянсу дозволить отримати надійного й передбачуваного союзника на своєму східному кордоні.   

 



Комментарии


Каждый человек рожден для потенциальной миссии
Каждому подвласна уникальная форма самовыражения.
Каждый сам делает свой выбор. Сделай свой выбор
и обрети новую, более яркую реальность.